Нічого вічного не буде на землі.
Моменти щастя розуміємо постфактум –
І наших сподівань вітрильні кораблі
Ламаються об риф, якому назва «фатум».
Ми молим Господа продовжити життя,
Та звичок мало хто позбутися готовий,
І знову грішимо́, забувши каяття,
А потім каємось через проблеми но́ві.
Коли гаразд усе, то не потрібен Бог:
Йому заміною – комфорт і ейфорія.
І замість ладану вдихаємо ми смог,
І гине у розпусту втоптана надія.
Тому́, напевне, дивуватися не слід,
Як чорт вугілля розідме́ під казанами –
В геєні вогняній отримаєм одвіт,
Хоча питання і поставлені не нами...
Червень 2025 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2025
автор: Олександр БУЙ