Не Сонце – поліцайська
висвітлячка з небосхилу,
Що зліплює баньки на асфальті
чорним сморідом берким.
Повітря – зупа із пилу, вихлопів
І солі,
в гергавці застрягла -
жовчі лик* начеб.
Бульвар – м'ясорубка людського
тіста:
Тіла в потоках, розм'яклі,
буцім місиво.
Плід мурахи в сандалях – криком кричить,
На плямах поту
забульканий дрихне лайдак.
"Холоду" ось палац –
крамниця-монстр,
Де кондиціонер-тиран
сопе й гомонить.
Черга – гашка,
що полює на лід,
А на касі –
робот з позеленілим лицем.
На лаві-розплаві – пара: Він і Вона.
Він ліпить селфі
в футболці "Гарячий перець" .
Вона пучкою молосує в айфон,
немовби дзвонить,
Слова між ними –
мертві комахи сплять.
А над усім – реклями хижий ґвалт:
"Морозиво! Море! Аркадія!" –
злий, пустий жарт!
Ті "єлисейські поля" – бляж,
де людяний ковбасний ряд
В олії сонячній конає,
потіє, в'яне.
На дереві голуб-генерал (один!)
Спостерігає хаос
з висоти галузини.
Його піхота –
вбиті ковтки води,
Булки кецики–
трофеї війни посеред бруду.
Літо! Не пора – патологічний стан:
Пекло в місті,
пародія на курорт!
Природа зламана,
людина – механізм
Із функцією
"спожий та випарись"! Без дум!
В кросівках пісок скрегоче – море!
Смітник бурлить,
як джунглі, на просторі!
От він, твій парадиз!
З гутним оком вікна,
Липне де прах
І мисль застигла.....
Так.
*Лик(діал.) - ковток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2025
автор: О. Хвечір.