Життя – то долі вишиванка,
Де все на полотні однім,
І ніжна мамина співанка,
І дні тривожні, і сумні.
Вдовина доля… Хто те знає,
Яка то ноша надважка,
Як вона жінку розпинає,
А та… живе й не наріка…
Зустрілась якось я з одною,
А їх немало серед нас,
Вдовою стала молодою
Через війну, через Донбас…
Розумна, добра ще й красуня.
Всьому давала вміло лад.
Та й про таких тихенько… судять.
Хтось навіть б’ється об закад.
Життя ж її, як вишиванка,
Де темні й світлі кольори,
Було і холодно, і жарко.
Та так намічено згори.
Не раз благала в Бога щастя,
Про це її і молитви,
Пила своє гірке причастя.
Та чи буває у вдови
Те щастя, непросте, жіноче,
Якого прагнуть всі жінки.
Поглянь, лишень, у її очі,
Хоч молоді в неї роки,
У них побачиш ти багато,
Та не лякайся, а читай,
Як самота ночує в хаті
У дні буденні і в свята,
Як снідає вона й вечеря,
Й чому у подругах – зоря,
Чи прибиральниця, чи вчена,
Душа однаково згоря.
Й нема кому вогонь гасити,
Коли іще й дітей нема,
Й на вальс осінній запросити,
Бо поселилась в ній зима.
Але вдова не нарікає –
Такого складу в ній душа…
Злослів’я також уникає.
А дні спішать її, спішать…
Добра невипита криниця
У ній лишилась назавжди,
Та мала долі підкориться –
Життя ж немає без біди…
23.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2025
автор: Ганна Верес