А день був дивним, ніжно-золотим,
І золотом світилися обличчя,
Й медове сонце заглядало в вічі.
І все здавалось вічним й молодим.
І був останній промінь, наче мідь.
Він вохрою укрив дахи і стіни.
І люди стали, ніби серафими…
Лише на мить, на дивну світлу мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2025
автор: Емма Конвалiя