Коли у радості безмежній
Ми сподіваємось, що стрінем
Чарівну парову машину
На недосяжній глибині,
Ми забуваєм про пожежі -
Оту духовну порожнину
Ба навіть, як гучне й строкате
Промчить в ранковій далині.
Коли ми щиро, ще й за рогом,
Чекаєм палко і тривожно,
На викопних неандертальців,
То крик зозулі наяву,
Ми не почуємо нізащо,
Ба навіть, як під дах залізем,
Чи ніж під стріху заховаєм,
Чи то гетьманську булаву !
І там в задусі, що під дахом
Де бій ведуть півні ,чи мухи
Де ми так витончено вільні,
Де чхати нам на ту борню
Вже як античні телемахи,
Що втомлені нудним дозвіллям,
В обійсті батька не розчуєм
Молитву справжнього вогню…
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=GcblHjP4RxQ&list=PLONVEQP6SwpEXnO5TOP-fjdicV5t5doFC&index=3
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2025
автор: bloodredthorn