Залиште мені мій голос,
як залишають пампі
її хащі бажань,
її сухі річки серед каміння.
Дозвольте мені жити, як іржавий меч
без руків'я, закинутий у хмари;
я не хочу нічого знати про заздрісну славу
зі спопеляючими хвостом і рогами.
У мене був круг місячного сяйва,
яке розлилося вночі на початку осені;
я віддав його жебракові, такому юному,
що його очі були схожі на два озера.
Друзі мої, я потонув у них;
віднині я сплю там і ніколи не прокидаюся.
Як сумно більше не відчувати себе;
дайте мені гітару збирати в неї мої сльози
[b]Luis Cernuda Déjame esta voz[/b]
Déjame esta voz que tengo,
lo mismo que a la pampa le dejan
sus matorrales de deseo,
sus ríos secos colgando de las piedras.
Déjame vivir como acero mohoso
sin puño, tirado en las nubes;
no quiero saber de la gloria envidiosa
con rabo y cuernos de ceniza.
Un anillo tuve de luna
tendida en la noche a comienzos de otoño;
lo di a un mendigo tan joven
que sus ojos parecían dos lagos.
Me ahogué en fin, amigos;
ahora duermo donde nunca despierto
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2025
автор: Зоя Бідило