Коли зорять у осінь явори,-
Ще сонечко розсипає тепло літа.
Так пахнуть , ще медами вечори
Цвітуть неначе зорі - Жоржини квіти.
Зацвіли вже під вікном Жоржини
В маминім саду пишні осінні квіти .
Красиві наче врода дівчини...
Пестить в своїх долонях ,ще сонце літа.
Стеляться над рікою тумани
Золотіють крони , опадає листя.
А літній дощ б'є дзвінко в барани,-
Що вже йде Золота осінь із захристя.
А жоржини красиві,як пави....
Виграють неначе море пелюстками.
Звучить пісня на струнах октави
Осінь танцює з вітром під небесами.
Запломеніли, як жар Жоржини
Осінь розпустила пишні ,довгі коси.
Моргає козак ,так до дівчини...
І веде сватів до неї до морозу.
Нарву в саду Жоржини у букет
І подарую тобі мила їх на щастя.
Ти вийдеш ,я заспіваю сонет...
Зацілую руки твої до зап'ястя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2025
автор: Чайківчанка