Коли зорять до беріз явори,-
Ще сонечко розсипає тепло літа.
Місяць сіє перли - роси з гори,-
Щоб цвіли у розмаю - Жоржини квіти.
Стоять в зажурі між хмар явори
Зорять в тумані за сонечком літа.
Пахнуть, ще медами літні вечори
Цвітуть неначе зорі жоржини квіти.
Розправив вже чорні крила вечір
Запалює зоряну свічку у вікні.
Летять журавлі в краї далечі
А літу , ще цвітуть жоржини на землі.
Зацвіли, так яскраво жоржини
Віддають земне тепло в маминім саду.
Тріпочуть, як серденько дівчини...
Літо леліє їхню вроду молоду.
Стеляться над рікою тумани
Золотіють крони , опадає листя.
А літній дощ б'є дзвінко в барани,-
Що вже йде Золота осінь із захристя.
А жоржини красиві,як пави....
Розпустили пишні коси пелюстками.
Звучить мінорно струна октави
Цвітуть їхні райдужні мрії зірками.
Запломеніли, як жар Жоржини
Краса пречиста наче криштальні роси.
Поспішає козак до дівчини...
І веде сватів до неї до морозу.
Нарву в саду Жоржини у букет
І подарую тобі мила їх на щастя.
Ти вийдеш ,я заспіваю сонет...
Зацілую руки твої до зап'ястя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2025
автор: Чайківчанка