Легенда про СОРОЧКУ-ВИШИВАНКУ
Дякуємо нашим захисникам - синам і дочкам України, що можемо сьогодні одягти свої вишиванки - символ незнищенності української душі.
Процвів пісенний Божий край
Під сонцем, небом синім:
Величність гір, полів розмай,
Весільний цвіт калини…
Земля щедріла у маю,
Немов меди розлиті.
І люди добрі в тім краю,
Красиві й працьовиті.
А кожна хаточка в садку
Замилувана квітом,
В живому свіжому вінку,
Матусею сповита.
Та не безмежним щастя є:
В Раїні-Україні
Померкло сонце золоте,
Біда прийшла в родини.
Хвороби чорної крило
Нещастя розсівало.
Життя дитяче одцвіло,
Біда бенкет справляла.
Й ридали тужно матері
Обіч сумного гроба.
Старі вмирали і малі
Від чорної хвороби.
Молилась мати в напівсні,
Журбою плач розлився.
Та з піднебесся на крилі
Враз Янгол опустився.
- Послухай, мати, не ридай,
Рятуй дітей ізранку,
На порятунок вишивай
Сорочку-вишиванку.
Аби біленьке полотно
Під рідними руками
Хрестами пишно зацвіло,
Яскравими квітками.
Оцей Господній оберіг –
То є любов і сила,
Краса й здоров’я на весь вік,
Що для діток просила.
І світлий Янгол відлетів…
А мати поспішала
І до світанку при свічі
Сорочки вишивала.
А вранці зодягла синів
У сорочки розшиті.
На них – узори із хрестів,
Мов цвіт волошок в житі.
Біда смертельна геть пішла
Від їхньої оселі.
Сиділи діти край стола
Здорові і веселі.
І дивувались люди всі
Таким Господнім дивом.
Сорочки вишили й собі –
Той оберіг щасливий.
А вишиванка процвіла
Одвіку і донині –
Краса народу і хвала
Матусі й Україні.
*************
Не в'януть ні спогад, ні казка:
Дитинство в ромашках цвіте,
Тепліє бабусина ласка,
Ось мама цілує мене,
Вдягає рясну вишиванку -
І свято на душу ляга:
Калинові мріють світанки ,
І вруниться доля моя.
Ти й землю узорами вкрила -
тим цвітом, що марить в саду,
Ясна україночко мила,
Що кращу - в світах не знайду.
Малює калинові ґрона
В прозорих снігах полотна,
Краси і любові закони -
Душа твоя чиста, ясна...
Наш геній говорить до світу
І в пісні, і в музиці слів,
Вкраїнську стобарвну палітру
В просту вишиваночку вплів.
Возносить і пісню, і храми
Із даром величним Творця...
І небо зоріє над нами
Промінням Господня Лиця
****************
Солов'ями щебечуть світанки
У поліській моїй стороні...
Із любов'ю ясну вишиванку
Дарувала матуся мені.
Гріє серце моя вишиванка,
Пломеніють узори палкі...
Україночка я, полісянка,
Донька милої серцю землі.
Чорна ниточка сумом озвалась,
А червона бринить - то любов...
Щоб надія моя вишивалась,
Одягну вишиванку ізнов.
Сивокосу матусю згадаю,
Той святий оберіг у руці...
Нині доленьку й я вишиваю -
Вишиванку коханій доньці
У барвистих узорах озвуться
Ясноцвітні надії мої,
І любов материнського серця
І краса дорогої землі.
Гріє серце моя вишиванка,
Пломеніють узори палкі...
Україночка я, полісянка,
Донька милої серцю землі.
#Світлана_Імашева
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2025
автор: Світла(Світлана Імашева)