Навіщо ми живемо в цьому світі,
щоб заздрити та іншим дорікати?
Щоб нищити (та чур... лиш не своє),
хай краще хтось залишиться без хати?
Так робить дехто. Тягне до себе
усе, що тільки може притягнути.
Навіщо стільки? Іншим же нема.
Не думає. Та й де йому збагнути?
А скільки ніжних паростків ясних
знівечено чи вирвано з корінням,
а засівають ниву бур'яном.
Не дасть він плоду, є пустим насінням.
А ми ж усі, мов сонця цвіт ясний,
той промінь, що горить в росині, світлий.
О, Боже, скільки дав Ти нам краси
і день ясний для щастя дав привітний.
Тут поділитись можем тим, що є.
Довіритись. Підтримати. Подбати.
У цьому світі всі ми, щоб добро
примножувать і радість дарувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2025
автор: Надія Башинська