Між павутиння ріка, а у шереху хижа.
В стулках альтанок ще чути відлуння розмов.
Ти мов нащадок династії Тан -
[b] викопна дивовижа.[/b]
Я, ніби жовтий пісок ,що на берег зійшов.
Ноги хитнулись! Можливо примара і голос
Стали за вербами нам наганяти жахи,
Чи то владар - покровитель - пробуджений Волос
Нам серед ночі віщує у квітах віхи?
Німби архангелів знов спіритично й натужно
Рвуть хворобливу уяву, мов вранішній хміль.
Марно утримати сльози очима – безглуздо -
Крапають густо в пісок,
висихаючи в сіль...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2025
автор: bloodredthorn