Крила гелікоптерів,
розтинають по́вню, як стиглий плід,
А з ран на тверді́ні
сочиться мед
зі свинцевим присмаком.
Солдати йдуть у бій,
а їхні тіні —
з колючого дроту,
Замість кроків — застиглі годинники,
де стрілки, тонуть у болоті.
Дерева видихують дим,
квіти розкривають пелюстки-рани,
Ріки, буцім галюги,
звиваються геть,
не торкаючись берегів.
Кулі — перероджуються в птахів,
що співають
хрипко й глухо,
А бомби
проростають крізь землю
чорними транда́филями*
без аромату.
Ніч лине до тіла,
як старовинна тапетрина,**
У люстрах — лики будучих,
яких ніхто не впізнає.
Маски з каменю кричать
мастями, яких немає в спектрі,
А пісок на губах -
це алфавіт,
забутий ще в колисці...
Дехто ловить війну в долоні,
наче метелика-примару,
Та вона розпливається відбитком,
в’їдається в нігті.
Соненько —
вічко сліпе,
що дивиться
крізь шолом із тріщиною,
А під ним —
боги скачуть, зшиті з лахміття спогадок…
Ми — листки
в бібліотеці хаосу,
Де кожна сторінка палає,
А вогонь,
немов кіт,
вилизує з нас
форму
й глагол.
Ро́змир — це акваріум,
де риби ковтають
своїх глядачів,
А на днищі,
мов перлина
блимає,
непробачена вина.
Тіль-тіль
залишилось чекати,
доки зірки
проростуть через асфальт,
І з кервавих калюж,
заколишуться нові світанки —
без назви,
без ваги,
без меж…
Лише ехо
розстріляних слів
блукає порожнечею,
навчушуючи вітер
розмовляти мертвими мовами…
*ТРАНДАФИЛЬ, і, ж., діал. Троянда.
**Тапетрина (одеськ.) — шпалери, тканина для оббивки стін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2025
автор: О. Хвечір.