Струмує сонця промінь крізь едем,
крізь листя золотаве винограду,
у зиму перламутрову ідем
стежками надто стомленого саду,
в якому зранку стелиться туман,
шукає грак зерня заблудле літа
і місяця жовтіє круасан,
і звірокругом небеса розшиті,
здіймає вітер в піднебессі прю,
свого хвоста розпушує комета…
тут все підвладне Вищому Творцю,
підвладне все, окрім думок поета.
04.06.25р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2025
автор: Микола Соболь