Цей поцілунок жаский скув у кайдани мене
Опік солодко-гіркий… Смак його вже не мине
Я попри болі і жах кваплюся в чорний вир
Вся віддаюся тобі, мій доленосний Упир.
Шкіра моя, як шовк…Ніжний трояндовий смак…
Зваба кармінових уст… Пристрасний шелест «…так…»
Біле й багряне знов… Присмак заліза і рути.
Я промовляю «…любов…» Ти прошепочеш «…отрута…»
Втеча моя поспішна… Кров моя недопита…
Думка моя невтішна… Серце моє, як сито…
Шия моя в ґердані - дірки дві так не видко.
В натовпі на майдані хто запитає «… звідки?»
Та обпекло як постріл попри всі обереги
Тут ти Господар просто – Бог хвилювання й бентеги
Просто дивився пильно, просто стояв ти тихо…
Чом не була я сильна? Лихо моє ти, лихо…
Як ти мене знайшов? Як?...та я врешті знаю…
Знову я мовлю «любов?…» Ти ж промовляєш «зграя…»
Проклятий, кинутий край. Сіркою пахне і гниллю…
Ікла свої встромляй – я оголила шию.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2025
автор: Валентина Курило