Сльози виплакав до сухо́го,
Зи́чний те́нор зірвав на хрип…
Не судилось пізнати Бога,
Та душею я не ослі́п!
Як усі, так і я боюся,
Що життя добіжить кінця,
Та коли перед сном молюся,
Пояснити прошу́ Творця,
Прагну втямити ще до скону
Дивну логіку протиріч:
Він чекає земні́ поклони,
Нас лупцюючи навсібі́ч…
Від народження – всенькі грішні
І приречені на ярмо.
Ми – раби перед Ним, Всевишнім
(нині б молодь сказала – чмо)…
Закликають нас пе́рти во́за
Угодовані панотці́ –
І, покірні, ми ллє́мо сльози,
Переписуючи взірці́…
Відведи небезпеку, Боже, –
Запобігти їй точно слід, –
Бачив Ти, і не раз, як може
Прозріва́ти «сліпий» нарі́д!
Червень 2025 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2025
автор: Олександр БУЙ