Згадала той ранок у літню годину,
Як тихо розходився смутком дурман,
А я проводжала в дорогу дитину,
В далекі краї де ховався туман.
В печалі душа розривалася звісно,
Її вгамувати, та сил не знайшла,
Пекуча сльоза насторожила дійсно,
Немовби лишала кристали вона.
Та їх би зібрати і викинуть вдалеч,
Щоб зовсім забути про серденька біль,
А думи мої вже нестерпними стали
і душать тугою мене звідусіль.
Забула, забула: кричу я щосили,
Мене не здолати, бо сила в мені,
А очі, а очі нещадно просили,
Потупивши погляд униз до землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2025
автор: Наталі Косенко - Пурик