[i]Роз'єднувати роз'єднане жорстоко...
[/i]
Нехай вітровій, але в білому танго намету,
Щоб дихали зорі у пінисто-градчасту путь,
Щоб чули сувої безлико сувору вендету,
А люди мовчали, щоб знати, але не забуть.
Нехай одиноко, та згадкою вільного поля,
Нехай за тобою, та вірною тільки собі.
Ти не почуєш, як зміниться кована доля,
Коли роз'єднаєш близькі до кінця кораблі.
І я зрозумію, що ти не малюєш причали,
Що ти не рятунок у гострому дико-вині!..
Я закарбована в тихі, беззвітні кайдани
Своєї неволі,.. як птаха в рідкій вишині...
13.05.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2025
автор: Сара Ґоллард