Я – дитина землі й зоряного Неба,
але мій рід божественний.
Планетний невступ:
ТРЕТЯ ПЛАНЕТА;
ТРЕТЯ ПЛАНЕТА;
ТРЕТЯ ПЛАНЕТА;
Третя планета!
Перший вступ до поеми
Я – рання любов людства.
Юний
повірений ста революцій!
Я тут
побавивсь
поетами-люстрами,
справжні не бються.
Зоряний час!
Повиповнюйте credo,
таємні, собою не став хто ні разу:
це,
може бути, поет
Землю
– востаннє –
охоплює разом.
Слухай тепер мої груди, плането
Земля!
(Що значить місткість!)
Люд нащетинивсь:
комфорт
на нулях!
б’єшся в обіймах —
гаряча невістка!
Скарбом людей
царків, холуїв —
високо.
піднімаю
Її
Любити б її!
соки!
напираючи
по руках
Тече
Це
все-таки
музика. В пеклі, в чаду? —
ступні поколює,
йду як по нотах!
Я сам знаю,
хто я, —
І я не впаду, —
Не зрушила б ловго
художня дрібнота.
Воєнщину здую.
Я Землю хотів —
щоб для всіх!
і, як звір,
зм’язувався на те я!
Антеї
не аплодують.
Не аплодують Антеям.
Другий вступ до поеми
Вся і сторія — вступ.
А не лік після ста.
Не розвага,
не дівка дурна — для одного.
Вся історія —
більше вже
не п’ядестал
просто людськості вступ
кров’ю
до головного.
Ін-те-рес-но
мізкують:
не збочив,
не шкура —
прямо по поверхах,
хто зі мною і над.
Претендую на ритм
Ермітажу і Лувру —
архаїзмом затиснених
жил-колонад!
Земле, встань! І засяй!
Всім скажи говорити!
Це найбільше
із свят,
які викотив час!
Ви хотіли б кого-небудь оживити?
Оживляю вам все – оживляючи вас.
Повертаю вам ваше, чого не посміли,
повертаю вам
душі — душу талантиків, —
і за тих, що внизу, як були атлантами,
і за тих, що на тверді закам’яніли.
Повертаю вам зір.
Ви очисто-очищені.
Повертаю —
за чим ви жаліли — різним;
в ступці перетовклись? — не світіть очицями,
повертаються очі.
І —
чую —
пізно.
А царки в занебессі
свистять
по дотичній
розмедально, розмито
і розпузато.
Я тепер, може,
сам
крокувань
магнетичний
синхронізатор.
Випорожнив
труни
(і майбутні):
в це літо
вивів – часом — серця
двох Америк,
Китаю…
Як шарпнувся Творець,
що в мені століття,
і що всі самотужаться і чекають!
Не хитнутися — все! —не помчатися радо,
за стегно
теракоту
обнявши в роздумі.
Ще нема — щоб приймали такі паради
і не сходили з розуму!
Переходь же мене, непокірний загале!
Поки тяжко стою біля смертю набухлої теми,
Вся історія йде —
звинувачення матеріал,
йде історія —
вступ до поеми.
Йдіте!
Руки розбитого,
брили всього, що несказане,
вимісіть тіло дітИща —
не було
вгору всіх піднімаючого, —
і на ч…..а моє, що здіймає все вище!
Все одно —
з цим,
для чого немає ще імені,
куди
мені?
1. Глава поета
Розірвися в мені —
і ходи по кусках.
Потерпи! Моє небо!
Не голе.
Ти, як жінка, —
омріяти бунтівника! —
сходиш фарбами й болем.
Чуєш —скільки в моїй
тільки в правій руці?
Стане музика — і
мені нікуди
стати!
Не витримують — ні — жалюгідні ссавці
випробування навіть достатком.
Як мені дотягнутись — людей?
Наша швидкість —
парабола
іскри відносить.
Хочеш — і від очей моїх фронтом піде
перша хвиля —
нових міжнародних відносин!
Йшов я з тебе – чужинець для всіх,
як йдуть безподаткові,
я безстрашністю висвітив
тисячі лиць!
Та від ходу — до всіх акварелей
податливих —
загорялись-розпирскувались.
Йшов я з тебн — відпущений
людям
поет, —
я не серце художника радував!
Запалю
недосяжний іще
фіолет —
загориться
сильніше
бунтуюча райдуга!
Льоди неба,
прозорі польоти іскристого скла!
В лоб не дерлись наповнені душі артистів.
Я зроблю, щоб майбутнім упевненість йшла,
на те я в тобі свіжий і чистий.
І якщо в очі совісті кинутий — я,
то яка ж
серцелюдна країна моя!
Чим я розум зайняв! —
розуміючий втричі,
я захоплених совість будив і молив:
встаньте, високі, колись, —
як майстер, я знаю —
мене зневажатимуть речі,
над якими найнижче схиливсь.
Пропади вони пропадом —
спрощені дактилі:
день при дні цей набір
контрабандно
несуть
вже безсмертні редактори —
проломився папір.
Вічність слів! Вдячне людство!
Яка благодать!! —
Професорщина?
Що наїдається туго?
Повадиди б за мною
майстрові труда,
як портрети
з квартир —
в косяках і фрамугах!
Не круїзний,
не з хартій,
не обмацаний музами,
перекину воєнщин брикливий базар —
і проходжу навиліт гімкі профсоюзи,
потрясаючи диханням як динозавр!
Олдермастон!
А що зверху тягнув
ніби глину до пульту,
словами, як пальцями,
гнав
зсередини, —
хто ж знав,
що я —найризиковіший скульптор
живої людини?
І неслИ,
як дари без причин,
літні дні, —
перехоплює Судний!
Люди…
знали б вони
п е р е д ч и м
йдуть такі голоси! розкидаючи нудних!
II.
Воскресаючи в час,
від Землі,
щоб не плакати,
розбігаються
к ч…..ту світи і галактики.
А тут
вилудив дощ —
сірі лиця, як листя, відігнуті клаптики.
Як ми бачимось вам
з ваших площ,
Андромеди-галактики?
В сідловинах полів,
в невідомостях газових —
випадковістю
з пащі
зоряної
вийняті?
Єсть єдиний стан — плазма…
Ми — виняток.
«Ми всі тут.
Ми могли б,
та ми звикли…»
два мільйони років світлових
йтиме виклик.
(Текст — щоб кожен написав, доповнив,
щоб всі мовили:
Напиши до Редакції Часу. Це поема
твоя.
В Європі ти,
Чи в Австралії — такого ще не було:
За першим твоїм порухом стежать всі.
Виходьмо на вулиці. Щоб вийти в небо.)
III. Глава дітей
Слухайте всі!
На слово струнко!
Хто там,
поетики,
з трунком?
Акварельники, вбік!
Заберіть цих старців,
або в рай,
або в труни,
чи завдайте їм вивчити
мій — непочатий ще — вік!
Мужність шукайте —
всі винуваті.
Дітям до кращого — не додали,
все — тільки добре.
Вину так не зняти.
Досить на них перекладати:
всі винуваті.
Ви, міністри, добра носії,
коли ви
вагомо вітались
в квартирі,
де три, чи чотири, робочих сім’ї?
Дифирамників лишніх зловити і здати.
Всі винуваті.
Я, на кого чекали,
Таким
я прийшов — крізь виття.
Дітлахи, смоктунки,
не відходьте з життя.
Потаємні мої,
ви Землі чистота,
ми єдиної сили — одне відкриття,
не втікайте із мене,
не йдіть просто так,
не відходьте з життя!!
Вам ручкою роблять?
Це їх прокляттЯ.
Не ідіте з життя.
Ця марудність історій!
Історіє, ближче!
Ти, карга,ти
шукала кого? —
хто тебе, перекупку,
непотріб, опише,
чи поставить
думки
на диби
огневИщем —
з віковічно волоченого?!
Але скільки незробленого!
Біль за біль!
Прокленуть і мене,
та, як райські плоди,
всі поеми вцілують
громади в серця, —
чим ти гірший один? —
не стирайся з лиця.
Ще шукливі естети, —
їм треба ідей? — мруть од вилиску.
Я почорнію
до генів!!!
Хто замінить
сто тисяч народу дітей,
нестаючих щоденно?!!
Сидіте.
Слабаки,
на рахунок
на мій
занесеться —
що мільйони дітей
позминаються сексом.
Сидіть!
Ви не чуєте помсти…
розплата затенькала —
я не пророчу —
над багатенькими
всюди
пройдуть пеереможні, к дощ,
одмиваючи очі.
А здавалося — з вами
підуть?
Ч……та з два.
По всіх націях
мордобиттям всесвітніх іуд —
моїх учнів всесвітня разюча династія!
____________________
Коли вишина
в європейськім басейні
і вибахкав синь хтось
тримавши роками
і огненно
в’язи ведуть плавниками
в цю синь
з Єнісею до Сени
як пористі
житла пістрявої крейди
наляжуть
на груди мокрющого плацу
де шлюбний союз
парусину нарейдав —
де — плакса-натурниця —
ратуша плаче
коли наштрикнуть
мармеладові лінзи
і в мяких
стовпах
розстегнуються вроди
щоб — до відчуття —
з-за дзеркальних
колізій
зпіднизу
як циркулем ніжки розводили
коли пізні яблуні
древньо
набіло
по першому снігові
тяжко
відчалять
і яблука
кольору «євине тіло»
як лямпи пашать
як гріховне начало
а за ніч
замучившись по язиках
вже: банда стоїть остаточно хрумка
коли духи
димляться у сонця пухир —
ллють чорнізні бакинці
смолу
на дахи
коли відштовхнувшись
від спільного берега
стягнувсь хтось
осою у стилі
Америка
коли за бортом
од хребтів до
монетки маліє
одна голубенька планетка
коли порішу вам
всю справу буття —
не ідіте з життя.
Не відходьте з життя:
над стараннячка злі
станем,
може, одним оправданням Землі.
IV.
(Людина)
А причина яка
вам
замкнула вуста?
Запитайте в собі двійника:
він
людиною став?
Може,
серед акторів
всесвітніх вистав
він людиною став?
Скільки нас? —
Нас в тумані міщанства
метляло мов стяг, —
хто
нам руки простяг?
Мені б
прапором йти
в підбігаючих днях,
та –
Самсоном
канони (естецькі) благенькі хитав:
сам агіткою став.
Він дістав,
ще здобув,
вже пропав — ще дістав!
А мене,
спокійнішого всього живого,
дістав?
За таке—
покатуй —
прокричу і на дибі: спасибі!
Він же знав,
Що прийде хтось
громити міста:
«Ти —
Людиною —
став?»
Мало!
(Мир)
Мир вам, мир вашому дому.
Мріє всіх поколінь, встань з колін.
Мир вашому дому.
Вам, захованим,
і на очах
із зачавленим
криком, і в чирвах,
недовгожителі білих палат,—
хтось кричав —
мир вам;
вам, кандидати в міністри,
в убивці,
у тюрми
й сюди,
всім —
пунктиром —
мир вам.
Вам, красуні,
корисно,
щоб врода — як
ширма…
Мир вам.
Це — вам, не друзям і не ворогам —
вам в кишінні
від моїх поривів,
мир вам.
Це — вам,
запливаючі жиром,
мир вам.
Це вам — обтяжені дрантям,
мир вам;
поклубковані в оргіях!
швидкі в провал до кумирів!
Промахнулись ви —
Ігор я.
Мир вам.
(Прощення)
Сміхотворні пролази!
стовбичте священні.
Я не вам.
Я прошу
Океанське прощення.
Мої фізики!
Які ви розкуті! як діти.
Я не встигну про вас,
не встигаю,
простіте.
У собі
я частково
Родена забив,
щоб було де майбутнє вмістити.
Таке не прощають?
Простіте.
Ви в майбутнім,
Ви також мої сталагміти:
Простіте.
Може б з вами я гаркнув
в мережах по світу:
простіте!!
Тут
півсфери
небес
розорив —
як пульсуючі азбуки
вгнав
у кожного лоба
небесну
зорю, —
то простіть! —
один раз таке.
Найпростіше —
одні годували,
а ті гадували;
ви вже звикли, щоб вами
завжди гордували?
Відміняю.
Простіте! Простіте!
По два береги Стіксу!
як салют астероїдам —всім, чим живете —
очевидний, —
рахунок іде на планети.
Сьогодні простіте.
Ви простіть,
якщо після
покличуть поеми-повстанки:
встаньте!
Не заслуга —
Простити послушних,
а бунтівника
як простить?
Багатенькі — і в тінях невільні;
хвилина —
простіте рокфелерів в п’ятім коліні;
простіте
мене,
набігаючі
в інших віках!
Я — Шевчук —
Самосуд
Міг спинити
Посвітній,
Простіте!
Ваше вогневолосся спадає,
Хоч вибудь сам.
Я занурююсь в Вас, і що кучмою Вам
випнуту блузу,
розчулившись, вибуцав,
даруйте, Маdамe.
Поки — химера! Вимахав —
кинув свої ряди,
грію руки
у Ваших
французьких кишенях –
десь стоять
аж ніяк не обдурені
уряди
на лінійці мойого прощення.
Ви, завмерлі, простіте.
Та за зроблене, і
за незроблених в жертву грошу,
і за те
що століттям
ще тільки вбачається –
я
прощення
ні в кого за це не прошу!
Землетруси не вибачаються!!
(Реквієм)
К ч……ту іграшки
як не схоплене
ще основне;
головний —
він справляє поминки
не вмерлого
людства коректного —
єсть реквієм.
Ми старанно
ковзькі;
ах, як ішли
ми
до цього!
які зустрічались мазки!
– а коректори! –
Єсть Реквієм.
Жалюгідність –
убивчо не розуміть,
жалюгідність –
відтягненим бути
бруднотою мертвою.
А
потрібно,
щоб кожен
розгувся,
як мідь.
Вдарте мене! нехай –
R
E
Q
I
E
M !
Б
–у
–д
–ь,
Реквієм.
Гаснуть сни інфантильників.
Ти, безглуздя спокуто,
Ти! На краю світильник!
Ти кинутий
дикістю
крепкого! –
Зникне усе!
буде Реквієм.
А як треба
було навпаки!
А як треба було
навпаки:
не оголеним,
а —
побутовою
редькою.
Начіпляйте листочків собі,
дупляки,
я —
Реквієм.
Диктатуро розваг!
Благоденствуй,
сова.
В красивість поетів пдвісили.
Я не ваш!
Є загиблість в самому вже місиві.
Ви
при смерті хотіли,
щоб я вам покректував?
Я — Реквієм.
Всім —
Реквієм.
Хай понебу гримить — Реквієм.
_________________
(голос слабкий)
МИ!!
Ми, кращий початок!
Ми! — люди Землі.
Ми
двадцять століть
про останнє
мовчали,
слухайте!
ви! «королі»!
ми живі!
Ми ідем,
ми — не спалені.
Ви хотіли нас —
в плазмовий бриз?
Ви — потерті із спалень,
Ми живі — із копалень:
нам наверх,
вам — униз.
Ми ще і не жили,
діти ще не жили.
Переносники часу,
зв’язкове буття,
Ми! — життями наповнили чашу!
Це вас гріють не стіни —
це наші життя!
Наші спільні життя! —
Центрам —
Віку Достойників —
запресовані,
встик —
в піраміди
і в «Боїнги» —
адресовані
з криками наші життя!
Ми —
вишні
і озеро
і вкинуте
в озеро
небо Всевишнє.
Ми — дюралеві
курим сигари;
ангари —
це ми.
Ми — все!
Всі — лице до лиця.
І вступу не стало б —
означало б: початок
кінця;
означало б: ми — стадо.
Ми — поема!
Це нас готували віки,
Очищали
Жерцями
Мистецтв
Од молюсків.
Що мистецтво? –
Ми призвані, трудівники.
Ми — людськість.
Ми — правда.
Ми — свято!
Ми ритми
Прелюдій.
Люди ми.
Нам, єдиному розуму,
Бути чи Ні? —
всім
остання
війна йде.
Трудівники усіх країн, єднайтесь!
Планетний вступ
ДРУГА ПЛАНЕТА,
ДРУГА ПЛАНЕТА,
ДРУГА ПЛАНЕТА,
Друга планета, вам — життя!
1979 рік,
Київ — Ленінград — Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2025
автор: Шевчук Ігор Степанович