Чи знаєте ви, як лишаються
на простогоні молоді дерева?
Чи бачили колись, як аж до землі
намагається пригнути їх вітер?
Як шарпає хуртовиною,
як невблаганно лупасить густими дощами
і безрадно лупцює градом?..
Як прибиває долі важким снігом
і зазіхає на життя безжальним морозом?..
Чи бачили ви хоч колись,
які сумні ці деревця після того, коли
вистоять чергову бурю?
Як сумно скрапують з їхніх
негустих, потлумлених листочків
німотні сльози?
Чи спостерігали хоч колись,
як вони намагаються розігнути свої
тендітні стовбурці,
після важкої навали снігів?!
Чи хоч колись жаліли їх у спеку,
коли вони не мабють жодного затінку
і безрадно болять прив'ялістю,
допоки вечірні роси хоч натрохи
пригорнуть прохолодою?
Чи тішились ви, коли в ряди-годи до них
таки діставала тінь високих,
крислатих дерев,
що росли вже й не так далеко?
Чи співала ваша душа оди небу,
коли ці юні, самітні деревця
таки ставали чудесними деревами,
попри біль і розпач,
дощ і люті простогони?..
Чи бачили ви колись, як ростуть сироти?..
17.05.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040380
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2025
автор: Леся Геник