3
Лис губами покривив,
Знов із пляшки пригубив,
На Аскольда оком зиркнув,
Щось під носа собі пиркнув,
Трусанув відвислим чубом,
І пробелькотав крізь зуби:
- Як тебе там, кажеш звати?
Любиш нерви лоскотати?
Начувайся, паливодо,
Бо мою ти маєш згоду.
Я хоча вже добре випив,
Обдеру тебе як липу,
Свідки є, на те вважай,
Твоя черга, починай!
- Ну, якщо на те нагода,
І твоя шляхетна згода,
То дозволь мені сказати,
Та й наступне запитати –
Стоїть собі дубина,
На дубині тій соснина,
На соснині коноплина,
А на коноплині глина,
А у глині тій ярина,
А в ярині тій свиня.
Ти не знаєш, знаю я,
Я не знаю, знаєш ти,
А як знаєш – говори!
На хвилину лис замовк,
Щось собі там брав у толк,
Мружив очі, хмурив брови:
- Ну, дубина із діброви..,
А соснина й коноплина..?
І ця глина..? І ярина..?
І до чого тут свиня?
Все, здаюсь, не знаю я.
- Це, Микито, стіл накритий,
Скатертиною повитий,
Де у мисках полив’яних,
Апетитні і рум’яні,
Всякі там каші, м’яса…
Здогадатись міг би й сам,
Ти ж недавно, поміж тим,
У корчмі сидів за ним…
Лис від того аж підскочив,
Гнівно очі скособочив,
Штоф уверх перехилив,
Весь до дна його допив.
Шапку збив свою на бік:
- А ти хитрий чоловік!
Все заплутав, закрутив,
Я й подумати не вспів.
Тепер маєш золотого!
Ну, давай почнемо знову,
Я не дамся, мусиш знати,
Себе вдруге ошукати.
- Ми заклалися з тобою,
Бути чесними обоє,
Тож настав уважно вуха,
І що я скажу послухай –
Млин стоїть, водою грає,
Він вуглів чотири має,
У куточку, по одному,
Там сидять чотири гноми,
І у кожного навпроти,
Троє інших без роботи,
Скільки гномів у млині,
Знаєш, лисе, а чи ні?
Став Микита рахувати,
Свої пальці загинати,
Роззирався, мудрував,
Навіть на коліна впав,
Взявся вістрям соломини,
Малювати того млина,
Потім як заверещить:
- Їх шістнадцять там сидить!
- Ех, Микита ти, Микита!
Знову твоя карта бита!
Їх всього чотири там,
По своїм сидять куткам,
Відповідно кожен бачить,
Інших трьох – чотири значить!
Тут Неситий заточився,
Вправо, вліво похилився,
Голову схопив руками,
Давай тупати ногами:
- Як так може бути, люди!
Я поскаржуся до суду!
В мене статки не малі,
В мене друзі!.. Й взагалі,
Де ви млин такий стрічали,
Щоб там гноми заправляли?
- Лисе, припини кричати,
Ти програв, клади дукати,
Опиратись буде глупо,
В мене свідків ціла купа,
І завершимо потому,
Час збиратися додому.
Лис вже добре напідпитку,
Скинув, шапку, скинув свитку,
Лапи в боки, лоб наморщив,
Висипав на діжку гроші,
Хвіст розпушив, як павич:
- Гей, стривай! У чому річ?
Ти мене тут не паскудь,
Я тобі не хто небудь!
Мене знає весь базар,
Давай ще одну, казкар!
Далі буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040344
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2025
автор: Костянтин Вишневський