Було йому так літ зо двадцять п'ять,
А у очах безодня майоріла.
Хотів він щастя тихе пострічать,
Однак нікому не було вже діла.
Одна між всіх поктнута душа,
Якої відвернулися чужії.
І в темряві, все щастя полиша -
У Небеса летять розбиті мрії.
Розпач і радість в тиші й самоті.
Печаль і щастя у проклятій думі.
Молитва розчинилась в пустоті,
А очі вже втонули в чорнім сумі.
І він у скорбі вийшов на амвон,
У тиші церкви тихо так молився.
Поміж старих, потрісканих ікон,
Усе на гору дивлячись - хрестився.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2025
автор: П’еро