Дитинство і юність лежать у руїнах,
Вони чагарем забуття поросли.
Стоять сьогодення потріскані стіни –
І тріщини ширяться ними невпинно,
На серці лишаючи слід.
Буває, насниться той за́мок піщаний,
Що мислив його непохитно твердим –
І лине душа моя, ніби прочанин,
До Божого храму, де все їй прощали,
У за́мку загубленім тім.
Прокинусь – холодне липке простирадло,
Просякнуте по́том, ого́рне, як смерть...
Коли ж мені, Господи, сили забракло,
Що стало навколо усе безпорадним
І доля пішла шкереберть?
Впадуть сьогодення потріскані стіни...
А що там за ними? Хто знає? Скажіть!
Теперішнє час поглинає невпинно,
Минуле не вимолить і на колінах.
Майбутнє? Якби ж то дожить...
Травень 2025 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2025
автор: Олександр БУЙ