Чому це небо плаче знов і знов,
Не яснить сонце поміж хмарин,
У жилах вкотре закипає кров,
На полі бою, знаєш, тут не один.
Відстань до болю, серденько крає.
Війна навіщо, душевні крики,
Тут побратим, ранений страждає,
Певен не можна, все це простити.
Тож не покину, не пророню сліз,
Та й не погоджуюсь із весною,
У СМС, зазвичай мало слів,
Хоча б на мить зустрітись з тобою.
Бо ти є сонцем. Мета досягти,
Нам перемоги, щоби була поряд,
Щоб не тікали діти у світи,
Бо там не наш, не вкраїнський погляд.
Це випадковість, весна плаксива,
Журавлів зграї у піднебессі,
Від смутку матінка, зовсім сива,
На жаль зненацька губиться в часі.
Важко сприйняти - божевільний світ,
Заради чого, хтось йде вбивати,
Чи хоче вибратися із боліт,
Свою багнюку, скрізь розкидати?
Нехай нам важко та маю віру,
На право жити, вистоїмо ми,
Яскаве сонце вернить надію,
На святу землю, врешті прийде мир!
У СМС думки не напишу,
Та ти відчуєш, вітерець війне,
Прошепотить, що я тебе люблю,
Адже в цей час, теж згадуєш мене…
Чекай кохана, вірю, повернусь.
20.05.2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2025
автор: Ніна Незламна