Маю я надію,
Що все зле мине.
Я тоді зрадію.
Усього мене
Радість нескінченна
Міцно обійме
І її блаженна
Душенька прийме.
І вона в ній жити
Буде так, немов
Дома. І тужити
Більш не буду знов
Я на цьому світі.
Взимку, навесні,
Восени і вліті
Доленька мені
Буде посміхатись,
Мовби немовля,
Завжди. Прислухатись
Добре буду я
Лиш до неї, щоби
Жив із нею вік,
Про жалі й хвороби
Будь-які навік
Позабувши, наче
Зовсім їх нема.
Серце хай не плаче
Більш, а обійма
Хай його лиш щастя,
А також любов,
Щоб я до нещастя
Знову не прийшов
Більш повік на світі,
На якім живу,
Щоб, мов квітка в цвіті,
Жив я наяву.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2025
автор: Євген Ковальчук