Попросися до мене у сон, хоч на ніч попросися.
Я забуду, що думала - більше не хочу і бачить.
Замотала ж у папороть свіжу бажання гарячі,
Обірвала під ноги той цвіт, що ховався у листі.
Там, де місяць блакитний над лісом, укотре вовчиця
Заведе про загублені пристрасті пісню із плАчу.
Та співатиме, доки із неба не зІллється срібло,
Не стече на дуби, не розсіється росяним ранком.
І розІб'ється сон, розлетиться на безліч уламків.
Буду болісно ранити руки, бо раптом осліпну,
Як збиратиму їх, поки день не окутає світлом:
Спонукає забути, просила про що і була ким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2025
автор: Горова Л.