Анімалістичні тіні
бігли небом.
Нам замало ліній,
і зірвало греблю
до сузір’я риби, до смішних чи прісних
глиняних обіймів, архаїчних рисок.
Складно все хоч трісни, тож побуду з тими,
хто дарує слово — нитку з плутанини,
видаляє зайве, вирізає з фільмів
сцени із палінням, бо у нас є спільність.
Дах сталево-хвильний, золотаві стіни.
Із каміння тіло (ми так захотіли!),
щоб ніхто не зникнув під завалом неба.
Нам цвяхів замало — збудували б греблю.
Збудували б місто без тривожних звуків,
цитадель із ліній, що малюють руки.
Не зламаймо ж гілку в унісон сопілці.
Тіні креслять плани тим, хто має спільність.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2025
автор: Олена Галунець