і між перевалами днів, і нічними портами
вантажать незасклені драми, сузір’я гортають
аморфні міста
міста — ми, місцями так боляче, горнеться втома,
рахує драбинки-хребці, пошрамовані громом,
вмирає до ста
достатньо галонів чужих співчуттів замість корму,
голодний для ситого — фото із sensitive content,
знецінена сталь
іржаві деталі намащують “Машу і свині”
собі та дитині. — Невже ви не бачите синій?
Чи моря не стало?
— Як байдуже, бавтеся в аквамаринових барвах,
червоні убивці нам золото дали та право
на вир із повстань!
мілинні надії, мільйонні замори у морі,
земля розповзлася, сміються вуста у мінорі,
реве чорнота
оброблені тиском тіла, і до сьомого поту
знесилює змора, але на відлуння роботи
виходять міста
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2025
автор: Олена Галунець