А що думки, як вітер свище,
Зникають десь, у морських хвилях,
Вмить піднялись, до сонця ближче.
Зненацька губляться у штилях.
То сумні роздуми, про нас,
Коли коханий, так далеко,
Вода сердито б’є об баркас,
Йому змиритися нелегко.
Штормить мов кличе, в незнану даль,
Реве пантерою раптово,
Наразі вкриє, як чорна шаль,
Біду накличе. Пурпурово…
Містичне море. У вигна́нні,
Пізнає землі зовсім інші,
А, як же я, у сподіванні,
Думки вже зранку, чомусь гірші.
Була би чайкою, сміливо,
У вирі стежку, все б віднайшла,
Хоч місяць світить, знов мінливо,
Поміж хмарин, сяйвом ллє зоря.
Поглянь, це ж я, ночами не сплю,
Тобі віддам частину сили,
Додому шлях, сріблом простелю,
Довіку будемо щасливі.
16.05.2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2025
автор: Ніна Незламна