Між тишею кімнати і пітьмою
Межа,
Гостра́, як лезо, холо́дна, мов вода,
Та не торкнутися ногами дна
І не відчути глибини над головою,
Бо скло пусте й водно́час містить все –
Диван, годинник на стіні і квіти,
І стомлені дерева за вікном, й сусідів,
Що палять й говорять,
І фари крізь гілки горять
І віддаляються…
А я не знаю ще, куди себе подіти
(Я з ними також на межі) –
То я в кімнаті,
І на канапі пес кудлатий
Поводить вухами м'якими уві сні.
То я в пітьмі,
Над черемшиною нависла головою,
Торкаюсь місяця непевною рукою,
Прозорою і легшою за вітер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2025
автор: Емма Конвалiя