Моя ти земле, рідна і праотча,
Твого я поля зрілий колосок,
Красу твою не передати зодчим,
Любов до тебе, мов цілющий сок.
Я п’ю його й ніколи не нап’юся,
Бо в нім є те, чим живиться душа,
Люблю тебе, як матір, і молюся,
Хоча літа до фінішу спішать.
Та я люблю й від того молодію,
Бо силу чарів не перемогти,
Мої тут і родина, і надія,
І праотців могили і хрести.
О земле рідна, саме та, єдина
І неповторна у красі своїй,
Це тут я відбулася, як людина,
Під шум вітрів і співи солов’їв.
О земле, ти для мене наймиліша,
В тобі проріс родиною мій ген,
Тут жити й дихати мені вільніше,
Тут сяду я і в вічності човен.
22.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2025
автор: Ганна Верес