Нема таких у світі величин,
Якими біль матусі можна змірять.
Вона ж, тривогу день і ніч п’ючи,
Несе в собі у Перемогу віру.
Сплатила жінка за усе сповна,
Не коштами, ба, віддала дитину.
А в пам’яті щоразу вирина
Двадцять четверте лютого…
Родина
(У ній їх двоє: син її й вона),
Росія заповзла у Україну.
В очах матусі – сива пелена
І трепетання у душі чаїне.
Не боронити землю рідну – гріх,
Коли орда зухвало її топче.
Життя ж завжди складається із віх,
Тож воювать за волю треба, конче.
Дивилася згори лютнева ніч,
Як речі син перебирав руками.
Примірявши рюкзак не раз до пліч,
Одяг. Пішов…
Війна його чекала.
Збігали дні у довгі місяці.
Бійці ворожу стримують навалу.
У Господа їх долі у руці…
Не раз ПЗРК теж накривала.
А мати жде: і ночі жде, і дні.
З молитвою встає вона й лягає.
Води немало збігло у Десні,
А понад нею голос ледь лунає:
«О Боже, милий, нас усіх прости,
Аби скоріш закінчились тривоги,
Поміж серцями вибудуй мости,
Допоможи здобути Перемогу!»
19.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2025
автор: Ганна Верес