Врешті літо принесло
Сонячне всім нам тепло,
Що нас гріє. І співа
Серце, і мов ожива
Сонцеликая душа,
Бо її украй втіша
Сонце лагідне в дні ці,
Теплі й ніжні промінці
Шлючи із ясних небес.
Сонце – чудо із чудес
Незрівнянне, що дає
Всім і усьому, що є,
Ту енергію, яка,
Мов ріка, в них протіка
І їх живить, напува,
Бо вона також жива.
Хай невидима вона,
Та, що є вона, всяк зна,
Бо без неї не жили б
Люди, звірі, не росли б
І рослини в світі цім.
Цим завдячуємо в нім
Саме сонцю, що тепло
Шле. Воно – то джерело
І підтримувач життя,
Як вода. Без вороття
Хоч мине життя у нас,
Інші ж житимуть в той час,
Доки сонце ще блищить,
Світить, сяє, блискотить…
Євген Ковальчук, 16. 06. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039681
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2025
автор: Євген Ковальчук