Ти збережи у собі - просто людину,
Як важко б не було у суєті життя.
Коли людина має лице людини
Вона чує біль інших, а не своє "я".
А ми задихаємось від пустих розмов,
І від базарних балачок, хто горланить.
Душі потрібно висота - мудрість з основ
А не хто твою душу, без ножа ранить.
Іноді кидаємо слова на вітер
Закладаємо маску на своє лице.
Одягаємо сукню, біленький світер...
А черв'як заздрощів гниле нутро гризе.
Задихаємось від війни, чвар , та образ,
І від тих, хто дивиться на нас з під лоба.
Людина виставляє себе на показ...
Душа не золота , а є низька проба.
А лукавий до нитки тебе обкраде,
Сміється з твоєї біди, та регоче.
А він загубить більше, а чим віднайде
Втратить у своїм житті , все найдорожче.
Мудрець по очах твої думки читає
І усміхнеться тобі мило, красиво .
Таку, яка ти є ,він тебе приймає -
Знає, що життя, як погода мінлива.
Хто копає глибоку яму під тобою,
А він сам упаде і не зможе встати .
Лиш людина добра ,та щедра душею
Зуміє тебе, у своє життя прийняти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2025
автор: Чайківчанка