*****
Я душу відкриваю,
Мов дім, і почуття
Пресвітлі упускаю
На все своє життя
У неї, щоб на цьому
Я світі з ними жив
І більш повік на ньому
Ні миті не тужив.
З душі ж я відпускаю
Тужливі почуття,
Які вкрай зневажаю,
Навік у небуття,
Щоб у душі ні в кого
Повік їх не було,
Бо ж не несуть нічого,
А лиш пекуче зло,
Що душу роз’їдає,
Немов отрута та,
Яку змія впускає
У жертву. Доброта,
Любов і світле щастя,
Я прагну з вами жить,
Прийдіть ви. Всі нещастя
Закінчаться в ту ж мить.
Усіх я їх забуду
І буду з вами жить,
І зичити вас буду
Я всім, і все робить,
Щоб люди не тужили
На світі цім повік,
А щоб із вами жи́ли
Вони увесь свій вік,
Допоки не порветься
Життєва їхня нить,
Допоки не минеться
Життя в останню мить.
Євген Ковальчук, 13. 06. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2025
автор: Євген Ковальчук