Давно вже свій ряст я топчу по землі...
Та скільки себе пам’ятаю від роду, –
Все пісню вкраїнську співали в селі –
життя і духовну основу народу.
У праці співали… Співали, йдучи
у поле і з поля, немовби на свято.
І «Місяць на небі…» – звучало вночі,
як молодь до гурту збиралась завзято.
«…гусоньки, гиля…» – ранок літній в росі,
І знов понад луками стелеться пісня…
І так цілий рік у пісенній красі,
село в метушні до ранкового півня.
Все: «Люлі, та й люлі…» – гойдали дитя...
З колисочки долі і щастя бажали…
Різдво з колядою, щедрівка, кутя…
У спів обрядовий всю душу вкладали.
Пекли коровай… А де пісня – й танок…
В таї́нства обряди його пеленали...
«Бери барвіно́чок собі на вінок…» –
душевно дружки нареченій співали!...
Й понині той спів я, немов оберіг,
Всотала по денце у душу і гени..
Поки до кінця ще мій шлях не добіг
Безцінний цей скарб я дарую зі сцени.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2025
автор: Любов Таборовець