Ти в тиші моїй звучиш як вітер,
здавалось — не дихаю більше.
Твій голос — ковток, що знайшов мене в прірві,
У світі де біль — давно вже не грію Я.
Я — тінь між людьми що плаче беззвучно,
Та ти увійшов... І тепер інакше —
Моя порожнеча каже "Живи..."
Ти — світло, що ллється крізь щілини болю.
Ти — слово живе у мовчанні моєму , шепче: "Я поряд. Ми не самі."
ще болить — та дихає серце,
У кожному стуку — твій спокій.
Ти — світанок - лагідним є ..і скоро прольється- де самотній мій штиль.
.Я заберу твій біль — розвію, наче попіл.
Я стану тінню, що завжди поруч,
Я стану тишею, коли навколо крик.
Я буду світлом у дощах безсонних,
Твоїм теплом у холод кожен рік.
Мій дотик — сповідь, мов мовчання тіла,
Що каже більше, ніж мільйони фраз.
Я твоя тиша!
хочеш буду?
Наші душі — як відлуння звуків
Що проросли крізь біль, крізь мертвий час.
Я твоя осінь, зріла і красива.
У кожнім “ти” я знов себе знайду.
Я — як мовчання, що стає причастям,
Коли душа обвітрена з дощів.
І навіть в зламі я тримаюсь рівно
Бо ти в мені..як дощ ,мовчки все змива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039290
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2025
автор: Марина Василюк