Розбила би стіни, розтанув би лід,
Собою б зігріла усю Антарктиду.
Несла б тобі весну і ліки від бід,
І навіть у прірву пішла б без огиди.
Я б голосом стала, коли ти мовчав,
Я б тінню невпинно пішла за тобою.
Я б серце, що стогне, в долонях гойдала,
А ти — все писав. І писав знову кому…
Я б зшила із ран тобі світ без вини,
Молитвою стала б коли було пекло.
А ти — тільки тиша, мов тінь з глибини,
Холодний, як сніг, ти весна, що померла,
Я більше не крикну — ні болю, ні слів.
Я все зачиняю. Замовкну, як камінь.
Та знай: я кохала, твій холод, твій гнів,
Тепер — обернулась у попіл та пам’ять.
Ти — вирізав тишу у серці своїм,
А я — у тій тиші кричала ночами.
Хотіла, щоб світ весь, став тільки твоїм,
А ти все вертався, холодними снами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2025
автор: Вірсавія Стрельченко