Тій, що здатна на Дива

Мені  не  судило'ся...
забути  щастя.

Поміж  волосся...  тво'го  і  волошок
все  лине  ніжний  оклик,
все  сяє  посміх...  твій.

Чи  з  під  цих  вій  -  погляд,
що  я  -  на  півшляху  в  обрі'й...
Мене  все  вилікуєш  зовсім?

О,  приречений,  я  -  любові?
Немає  іншої  за  тебе  змоги.
Чия  це  -  змова?
Коли...

...мені  не  судило'ся
забути  щастя.

Немає  вибору  іншо'го
замість  тебе  у  серці  мо'му.

Адже'  за  мріями  волосся
у  волошках  тво'го.
мене  розпалює...  забарвить  серця  оклик.

Метеликами  замерехтять...
у  посмішці  умить...
мереживо  -  твоє  намисто  вій  і...  погляд.

Що  канувши  я...  на  півшляху  в  о'брій
пекельної  пустелі  порожнечь  і  поспіль...
Попіл?

Ні!
Лишень  ти  вилікуєш  мене  і  зовсім.

Так,  чи,  невже,  я  є  приреченим  тобі,
о,  моя  любове?

Немає  відповісти  сил...  бажання...
іншої  змоги.

Це  наша  змова!
З  тобою  мова...
Разо'м...  На  самоті.

Мені  не  судило'ся...
Забути  щастя.

Воно...  в  Тобі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2025
автор: Неисправимый Сказочник