САД
Чи так було́? Чи може це здало́ся?
Зайшла у сад, а в нім біліє цвіт,
У пам’яті гортати довело́ся
Чи це той сад, який садив ще дід.
Той са́мий сад, той сад з мого́ дитинства,
Наве́сні цвіт, а восени – плоди…
Давно пізнала присмак материнства,
Та бачу й зараз дідові сліди.
Пройшли роки, і діда вже немає,
Та є той сад і квітне щовесни,
Неначе сон, та пам’ять оживає,
Прихо́дить з дідом він у мо́ї сни.
І яблуні у ньому, і горіхи,
І сливи і черешня в тім саду,
В дитинстві бу́ло там багато втіхи,
І все було́ у саді до ладу.
Роями бджоли у саду кружляли,
І соловей щоразу там співав,
І коники в траві на скрипці грали,
А дід з свої́м садочком розмовляв.
Неначе сон, який щоразу сниться,
Чекає сад, та діда вже нема,
Чекає, аби знову поклони́ться
Й сказати, що робив все недарма.
Хилити гілля хоче сад до діда,
Та вже нема, нема його роки,
Не вийде з хати, у садок не піде…
Лишились з садом всі його стежки́.
05.05.2025
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2025
автор: КОРОЛЕВА ГІР