Світ повен тіней — заздрість, лицемірство,
Де правда тоне в глибині брехні,
Де злого слід, під маскою правдивства,
Підступно нищить душі без вини.
На когось звалять власні гріхи й скрути,
Очорнять тих, хто серцем не згрішив,
І крик душі не хочуть вже почути,
Лиш плітка в’ється, мов зміїні шви.
Та світ не весь — лиш морок і неправда,
Є промені, що крізь пітьму блищать,
І совість, мов жива, в серцях назавжди,
І буде правду з попелу здіймать.
Бо бачить Бог оману і страждання
Й сльозу чужу, що падає вночі.
Він чує все — і зраду, й крик мовчання,
І вчасно все воздасть кожній душі.
Він все розставить — зло впаде у тіні,
А світло знов засяє з висоти.
Лиш треба вірить. І в терпінні зріти.
І не зламатись в праведнім путі.
Лиш треба віру берегти в затишші,
Нести своє — не проклинать, мовчать.
Бо справжнє світло сходить не в обличчі,
А в тій душі, що вміє пробачать.
03.05.25р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2025
автор: Svetoviya