Легенда про Павича
І частина
Історія ця діти дуже давня
Ніхто не пам’ятає тих подій,
Коли могло літати всяке птаство
І відстані долати будь-які.
Літати вміли всі, але так сталось
Не мали сьогочасної краси,
Були птахи усі, усі геть сірі,
Єдина їх окраса – голоси.
Аж ось по всьому світу пролунало,
Що Майстер має наміри творить –
Розмалювати барвами те птаство,
Хто тільки-но до нього прилетить.
І почали збиратися в дорогу
Птахи, які жадали перемін.
Хто парами, хто зграями, по троє.
А гуси утворили довгий клин.
З усіх усюд, з лісів, із джунглів диких,
З річок, боліт, степів, чагарників,
В дорогу всі збиралися дбайливо.
Така нагода! Хто б не захотів?
Лелеки, журавлі, дрімлюги, сови,
Дрозди, чижі, баклани, балабан,
В’юрки, орлани, коноплянки, дрохви,
Папуги різні, одуд, пелікан.
Фламінго, чапля, сокіл, чачалака,
Вільшанки, снігурі, синичка, шпак,
Казарки, солов’ї та буревісник,
Тукани, горобці, ворони, грак.
Намірилась в дорогу дальню й Пава,
Торочила про мрію Павичу:
«Обридлу сірість з радістю полишу,
За сукнею новою полечу.»
Але Павич був штивний до порядку
«Лишайся, – каже, – вдома. Не лети.
Займайся, мила, краще господарством.
Вбирай, готуй, прасуй, пери, мети.
Візьму для тебе сукню я у майстра
Найкращу, що у світі є, як ти.
Серед птахів ми будем особливі,
Повір мені – доб’юся я мети.»
Помандрував, а Пава залишилась.
Дорога дальня через океан.
Оперення у цього птаха довге,
Та він летів крізь спеку і туман.
далі буде…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2025
автор: Зелений Гай