Не спалюй себе, щоб інших зігріти,
Бо душу не можна віддати до тла.
Згориш — і залишиш лиш попіл, не квіти,
А світ й не згадає, якою була.
Ти дихаєш — значить, живеш не даремно,
Не всім ти зобов’язана в цьому житті.
Твій біль — не для сцени, не крик сакраментний,
А крила, що зростуть у денній пітьмі.
Любити — не значить себе роздавати,
Не зобов'язана жить на межі!
Не можна весь світ лиш одній обійняти,
Якщо не лишилось тепла у душі.
Навчись віддавати без самоспаління,
Без тріщин по серцю, без тиску вини.
Бо навіть добро має власне коріння —
Інакше зів'янеш у тінях весни.
Твій вогонь — це не плата за чийсь порятунок,
Не хрест, що несеш за чужу самоту.
Живи для любові, а не для забутку —
І в світі себе не втрачай на льоту!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2025
автор: Олександріса