Нависає у серці байдужість примарна, як хмара,
Догоряє гніт свічки вночі в закуточках душі.
Порожніє самотнє горнятко, немає в нім кави,
Сигарета докурена, треба її загасить.
Вже немає звичайних бажань і причина - погода,
Завершає пробіжку пора, загубив кольори.
А була нещодавно приваблива, мила природа,
Осінь вабила з дому втекти, не сидіти в дворі.
Всі залишити справи щоденні, усім це відомо…
Вже набридло щодня ті проблеми з собою нести.
Тиша знов атакує в кімнатах, нема домового,
Втік від туги малий, на прощання промовив: - прости!
Ненависні блукання мені у будинку укромним,
І сама по собі не заграє гітара, хоч плач.
За вікном пропливає завіса, все місто, як сонне,
За горами стоїть в білій сукні Зима, як глядач.
Прощавай моя люба пора, ти втікаєш поспішно,
І не хочеш, сказати мені - де шукати тебе?
Той притулок – палац у якому я серденько втішу,
Де зустріти красу? Як знайти твоє личко, ти де?
Щоби втішила серце мелодія з шерехом листя,
Посиджу на пеньочку і подумки птахом злечу.
Насолоджусь в польоті бездонною, синьою висcю,
Вже опісля гітару візьму і від суму втечу.
2025 за мотивами вірша
"Завершает пробег потерявшая цветность пора" - вірш я написал в листопаді 2014 року на рус.яз
https://www.youtube.com/watch?v=FqiEkHh9SUA
це відео і прочитання мого вірша подарунок від друга. Відео на моєму Українському каналі.
Фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038960
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2025
автор: Тетяна Іванова - Юртина