Моя дружина з дітьми, пішла відвідать маму,
Я залишився один й до роботи не пристану.
Розкажу я вам секрет, що зі мною сталось.
Це є дійсність. Це є правда. Це не сон, не снилось.
Нечайно з кумом в цей день, за столом зустрілись.
Нишком-тишком, вже по третій і дужче гомоніли.
А про що ми гомоніли, та й не зрозуміли.
Тут і свата принесло якесь ангелятко,
Не чекали ми його, вам скажу відверто.
Тепер стало нас вже трьох, на бутиль горілки.
Не хватало нам до цього бубна і сопілки.
Ми морили черв’ячка аж до півночі,
Захотілося розійтись, бо злипались очі.
Якось сват, ніби проснувсь, подивись крізь пальці,
Чи не піти нам на рибалку, на світанку вранці,
Взавтра з ранку - день святий, то буде неділя,
Я не можу сидіти так, просто так, без діла.
А рано-вранці, до схід сонця, щось буде клювати.
Щоб не проспати ранній кльов, будемо в кума ночувати.
Приготовив я в дорогу, всього так по трошки
І оковиту не забув, відганяти комарі і мошки.
Щоб не проспати, будильник я у відро поставлю,
Він розбудить даже чорта, я про це вже знаю.
А що скажуть нам дружини, де ми ночували,
Вже дванадцяту пробило, а ми їм не сказали.
Та не турбуйтеся, ранкам-вранці принесете рибу,
Жінки наші сердешні, і не матимуть обіди.
А як будильник загримів, ніби валилась хата,
З переляку спохвативсь і по пути, завалив я свата.
Щось греміло і звеніло, і щось бормотало.
Я сказав: - Ми в темноті, беріть що попало.
Намацали ми в темноті вечірні заготовки.
Чому світла не було? Не дійду до толку.
Ми крокуємо в темноті, зорі тільки світять.
Куме, подивися на години, бо вони нас блудять.
Вже за третю, каже кум, зарання повставали,
Я ж поставив стрілки на п’ять, вони нам збрехали.
Шкандибали в нічній тьмі і дійшли до річки,
Тай розвернули з нетерпінням наші вудилички.
А на річці темнота, поплавків не видно.
Прийшли дуже зрання. Стало нам обідно.
Ось на сіні посидимо, що косарі скосили,
Щоб не задрімати, про щось вголос гомоніли.
А сіно пахне аж п’янить, ще й пахне м’ята,
Язики наші заплітались, липли оченята.
Я проснувся і здригнувся, що за чортовщина,
Сонце високо піднялося, дев’ята вже година.
Сорочка в мене на виворіт, кума черевики,
Як змогли ми перепуть в темноті великій.
Кум на босу ногу в моїх черевиках,
На любі стирчить гуля і синяки на щоках.
А сусід з травички росу збирає
І до розбитої губи її прикладає.
Нарибачились рибалки, випили по чарці,
Тай додому поплелися, подяка рибалці.
Підійшли ми до села, до кумової хати,
Дружина вийшла до порога, його зустрічати.
Зацокотіла, заспівала — ми мерщій тікати.
Потім дізналися, дружина кума ходила до гадалки.
Приревнувала свого чоловіка до нічної рибалки.
До сусіда підійшли. Тихо, нічого не сталось,
Тільки стукнув він хвірткою, тишина прорвалась.
Боже, яке щастя, що мої гостюють,
Я сміло в хату увійду, мене не стурбують.
Тільки я дверима скрипнув, мені заклало вуха,
Що ти чоловіче наробив, тут одна розруха:
Табуретки поперекидані, постели розкриті,
На сталі завалено, ще й миски дві розбиті.
Я лише надув щоки - краще промовчати,
А то клопоту я можу ще більше мати.
Правду кажуть люди, будеш мати морочку.
Я ж на виворіт одів, свою рибальську сорочку.
Квітень 2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2025
автор: Сокол