Коли людське в людині умирає,
Лишається від неї сіра тінь…
Здається, сам Господь її карає,
Хоч люди – тільки люди – не святі.
Все ж людяність – найголовніша риса,
Що озвіріть можливості не дасть,
Наказувати інших не берися,
Час прийде – тобі болю теж завдасть.
Тож людяність в людині має жити,
Так як і кров, що живить все в тобі,
Без неї не виходить ні дружити,
Ні стать плечем у спільній боротьбі.
Без неї ти й на співуття не здатен,
Бо черствіють і серце, і душа,
Вона – та стежка, що веде до зради,
І навіть матір у біді лиша.
21.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038860
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2025
автор: Ганна Верес