У співавторстві з Лія***
Осіннім Львовом стелиться туман…
Мене… твоєю ніжністю… вкриває…
Нова сторінка — мов новий роман…
Старим пером… щемливо… зігріває…
Тонка мелодія... хвилююче звучить…
Бринить… в оголенні… від подиху туману…
Цих почуттів… природу… не спинить…
Душа тремтить… в мить чарівну… незнану…
Стрясають леви… кришталевий сніг…
Стою… у сяйві срібному… зігріта…
Ловлю цілунки… спогадів… легких…
Що нам дарує… промінь давній… літа…
Цей вірш — про теплі, ніжні спогади любові, які оживають восени у Львові, на тлі туману, оголених дерев і перших
сніжинок. Він про душевний зв’язок, що пережив час, і хоча надворі осінь і холод, всередині — тепло від кохання, яке
ще не згасло.
Осінній Львів — не просто декорація, а майже живий учасник емоційної історії.
Любов і ніжність, що огортає ліричну героїню, мов осінній туман.
Пам’ять і спогад, які зігрівають сильніше за сонце.
Чарівність миті, коли минуле і теперішнє зливаються в емоційний стан.
Непереможна природа почуттів — ні осінь, ні вітер, ні час не здатні загасити любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2025
автор: Данило Київський