Допоки дружить з пам’яттю людина,
Байдужістю не може захворіть.
Ми ж, кожен, цього Всесвіту дитина,
І в кожного – свій батьківський поріг.
Із ним пов’язані минувшини деталі
І древо роду – в кожного – своє,
Яке у спадок від родин дістали.
А як же любо на душі стає,
Коли побачиш рідного світлину:
Батьків, наприклад, в щедрій сивині,
Чи кущ старої з ягідьми калини.
Багато пригадалося й мені:
І як уперше той поріг долала,
Й як полетіла з дому на крилі,
Як на печі картини вишивали
Із мамою при лампі, що моргала.
Чи ж є святіше місце на Землі!?
12.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2025
автор: Ганна Верес