БУТИ У ПОТОЦІ
Я існую, де світло ще тремтить,
Не питаю: хто і що чекає.
Є в житті одна лише тільки мить:
Сила, що мене туди штовхає.
Я не знаю, хто переді мною,
Та в очах читаю скупі думки.
Те, що зветься долею земною,
Є навчанням — глибше, ніж на роки.
Там, де важко, — там новий початок,
Там, де горе — там чужа основа.
І в неріднім зробиш свій додаток,
Як розквітне велич твого слова.
Я іду, не стримуючи кроку,
Бо відчув: несу в собі вогнище,
Що мене виводить з-під порогу
У той сон, де тільки вітер свище.
Все, що треба — бути у потоці,
Чути завжди внутрішні сигнали,
Що штовхають на тяжкому кроці
Лиш туди, де зовсім не чекали.
Мирослав Манюк
12.04.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2025
автор: Мирослав Манюк