Бувають моменти, яких не передбачиш.
Приходить "Хтось", вломлюється буревієм у життя. Видуває усе з душі, заплямовує її здогадками, б'є посуд зі святою водою, робить, що йому заманеться. Не задавши жодного питання, розкидає по оселі свої висновки, видаючи їх за чисту монету.
Перевернувши все так, як йому хотілось, буревій йде. Назвавши вашу домівку недружелюбною. Залишає по собі безлад, біль та рани.
Він пишається собою, бо використав свою енергію. Йому стало легше, він задовільнив свої потреби і бажання.
Дивишся, а за вікном чомусь знову сонце. Підіймаєшся, і починаєш усе повертати на свої місця.
Береш дзбан і знову вирушаєш за святою водою. А виявлчється, що він вже тріснутий.
Як пробачити буревій за його суть? Чому він з'являється саме тоді, коли все ідеально? Чи можна було домовитись з ним? Чому він так?
Та єдина відповідь в тому, що він є! Ти можеш зачинятись від нього за важкими дверима, можеш приймати його як є, вчишся з ним розмовляти, направляти на корисні справи, і навіть любити. Любити так само, як свою новоутворену безлюдну пустелю у душі, як дім, який обрав, як тріснуту посудину, як землю на якій живеш.
https://youtu.be/UU5ZSrR8FV4?feature=shared
П.С.
До буревію була злива, але вона випарувалась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2025
автор: Олена Мосійчук