Гірко плаче Україна... діточок не стало.
А тому, що воріженькам все мало та й мало.
Хрестів по всій Україні, мов весь світ зібрали.
Через те, що як в дитини, в нас усе забрали.
Розікрали по шматочках і свої, й чужинці.
А тепер дарують щедро "вогняні гостинці".
Та зламати нас не в силі, тому й озвіріли.
То ж забрати найдорожче, для нас, захотіли.
Та ще й кажуть:"Мов жебрачка, руки простягаєш
до чужого. А де твоє? Нічого ж не маєш.
Ми є сильні, ми багаті... а ти є ледащо.
Заберемо й те, що маєш. Воно ж тобі нащо?"
Схаменіться! О, нелюди. Світ куди ведете?
Може статись, що до нас ви на поклін прийдете.
Гірко плаче Україна... Як могло це стати?
Знаєм: біль наш відчуваєш, Свята Божа Мати.
***
Плаче душа… Розривається… Плаче…
Вчора були. Всі сміялись. Неначе
сонечко зникло тепер, сіра мла
все оповила, під ноги лягла.
Плаче душа… Розривається… Плаче…
Вчора були. Всі сміялись. Неначе
ми оніміли сьогодні… Журба.
Діток забрала хижа війна.
Плаче душа… Розривається… Плаче…
Вчора були. Всі сміялись. Неначе
сонечко зникло тепер, сіра мла
все оповила, під ноги лягла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2025
автор: Надія Башинська