[i]Незакінчені речення падають
глибоко, глибоко...[/i]
Я стомлена тінню і зламана за́палом туги,
Умита весною, яка не закінчує спів.
Я збита грозою навічно байдужої злуки
І віддана сонцю безвільно пекучих снігів.
Забута словами і вмита живими рядками,
Обманута серцем і білістю чорних людей...
Я вірю мотивам, які напувають містами
До змінних ілюзій і ранніх безмежно-ідей.
У барвах неспокою граю далекими снами,
Сиплю перлини стежинами синьо-картин...
Я стомлена тінню, не знаючи, що буде далі,..
Умита весною... насилу розбитих вітрин...
11.03.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2025
автор: Сара Ґоллард